24 березня 2026 року в Берліні відбулася незабутня зустріч керівників шкіл України, членів Асоціації “Відроджені гімназії України”, з Джоаною Шмідт, президентом Асоціації директорів шкіл Німеччини до 2026 року, активним членом Європейської Асоціації лідерів шкіл (ESHA). Джоан розповіла нам про особливості системи освіти в Німеччині.
Що українські школи можуть взяти з німецької освіти вже сьогодні і чому саме Німеччина? Сильна економіка – сильна освіта, низьке безробіття серед молоді, освіта тісно пов’язана з ринком праці. Їхня система працює, бо вона чесна: школа готує не до іспиту, а до життя. Головна відмінність: в Україні – всі йдуть «одним шляхом», у Німеччині – різні траєкторії для різних дітей. У них немає ілюзії, що всі однакові. І саме тому система працює
Основні типи середніх шкіл: Gymnasium (Гімназія) – найпрестижніший тип школи. Навчання триває 8–9 років і завершується іспитом Abitur, який дає право на вступ до університету. Орієнтована на глибокі академічні знання. Realschule (Реальна школа) – середня школа з практично-теоретичним нахилом (зазвичай до 10 класу). Після неї учні можуть вступати до технікумів або продовжувати навчання в гімназії, щоб потім піти в університет. Hauptschule (Основна школа) – де учні навчаються з 5-го по 9-й (іноді 10-й) клас. Вона має найбільш практичний, ремісничий ухил. Gesamtschule (Загальна школа) – це об’єднана школа, де під одним дахом існують елементи гімназії, реальної та основної шкіл. Учень може обирати рівень складності залежно від своїх здібностей. Отже, освітні траєкторії: гімназія→ університет, реальна середня школа→ професія + розвиток, основна школа→ практичні професії. Кожен шлях цінний. Ключова ідея – не “відсіяти”, а “знайти своє”.
Дуальна освіта – ключовий елемент: 70% часу – практика, 30% – теорія, студент – вже працівник. У них немає питання: “навіщо мені це?” Бо вони вже в професії.
У Німеччині директор – це лідер, а не адміністратор, він приймає рішення, будує партнерство, формує культуру школи. Система дає свободу, але і відповідальність теж. Як вони навчають? Через проєкти, реальні кейси, командну роботу, менше зубріння, учень – активний учасник.
Цікаво як відбувається вступ до гімназії в Німеччині, альтернативою якої має бути академічеий ліцей в Україні. Вступ до німецької гімназії – це процес, який залежить від федеральної землі, оскільки кожна з 16 земель має власну систему освіти. Однак існують загальні принципи та етапи, які допоможуть зорієнтуватися. Гімназія у Німеччині є найбільш академічно складним типом середньої школи, що готує учнів до отримання атестата Abitur, який дає право на вступ до університету. У більшості земель перехід до гімназії відбувається після закінчення початкової школи. Якщо дитина переїжджає до Німеччини у старшому віці, вступ можливий і в середні або старші класи, але це потребує підтвердження знань.
Система оцінювання в Німеччині зворотна: 1 – відмінно, 6 – незадовільно.
Рекомендація вчителя надзвичайно важлива. Наприкінці початкової школи вчитель видає рекомендацію щодо типу подальшого навчання на основі успішності, мотивації та соціальної поведінки дитини. Для гімназії зазвичай потрібні високі оцінки з основних предметів (німецька мова, математика, природознавство). Часто прохідний бал становить близько 2,0 – 2,5. У деяких землях рекомендація вчителя є обов’язковою, у багатьох – лише порадою для батьків, які мають остаточне слово.
Для навчання в гімназії зазвичай потрібен рівень B2/C1. Якщо мови недостатньо, дитину можуть спочатку направити до інтеграційного класу, де фокус зміщений на вивчення німецької. Гімназія може призначити власні вступні іспити з математики або мови, щоб визначити рівень підготовки. Пробний період: У багатьох школах діє випробувальний термін (пів року або рік). Якщо дитина не справляється з програмою, її можуть перевести до Realschule (реальної школи).
Розповідь Джоан Шмідт про німецьку систему освіти був структурним і чесним, без ідеалізації, про успіхи та реальні виклики. І це важливо – бо сильні системи не приховують своїх труднощів. Але ще сильнішим став діалог. Джоан звернулася до українських директорів із запитаннями для своєї майбутньої статті:
— Як війна вплинула на школи?
— Що відчувають учні?
— Як справляються директори?
— Яку роль сьогодні відіграють батьки?
Це були не формальні питання. Це була справжня щира зацікавленість. Українські освітяни привезли з собою на зустріч частинку свого життя – буклети, шкільні газети, історії своїх закладів. І в цих матеріалах – не просто інформація, у них – досвід стійкості та мужності. Натомість ми отримали те, що не вимірюється жодними показниками, а саме щирі слова підтримки та вдячності за витримку та незламність українців, за те, що сьогодні Україна тримає не лише себе, а й Європу. І знаєте, що найважливіше? Такі зустрічі змінюють не тільки уявлення про освіту інших країн, вони змінюють нас та будують містки довіри, через які Європа пізнає справжнє обличчя української освіти – сучасної, адаптивної та відкритої до змін.
А попереду ще більше інсайтів про освіту, яка формує майбутнє. Не намагаймося змінити все, почнімо з малого – але зробімо це реально. Не варто копіювати без адаптації і найгірше – це зробити “для галочки”. Освіта має готувати до життя, а не тільки до тестів.
Директр ліцею Олена Вальчук
