Перше знайомство зі школою, однією з найстаріших шкіл у світі, відбулось в Мельку (Австрія). Спочатку це була монастирська школа де вчили читати і писати, пізніше народна школа місцевої громади, а з 1140 року тут функціонує класична гімназія, в яку учні поступають після чотирьохрічної початкової школи. Шкільна традиція в Мельку- це щось особливе. При вході до гімназії – фото викладацького складу і всіх учнів, які тут навчаються. Біля класної кімнати – фото класу з ментором, переважно це чоловік. У коридорах – проєктні роботи учнів, багато картин, зон відпочинку, тут же облаштовані місця, де можна скинути верхню одежу. Для всіх бажаючих – яблука, а на чільному місці відзнаки і нагороди учнів. Музей біології наповнений старовинними експонатами різних тварин.
У Цюріху, фінансовій столиці не тільки Швейцарії , але і всього світу, місті, яке визнано найбільш привабливим для життя і, водночас, найдорожчим у світі, ми мали честь передати патріотичні сувеніри та художню літературу українським освітянам, які через війну змушені були залишити рідні міста. Зустрілися з неймовірними жінками, Тамарою Кондрашовою, директоркою Мелітопольського ліцею, пані Оленою, яка зараз викладає в суботній школі «Крила» та пані Марією, директоркою української школи «Мрія», що знайшли тимчасовий прихисток у Цюриху. Ця зустріч стала доказом того, що українські педагоги продовжують виконувати свою місію, де б вони не були. Вони знаходять сили й можливості підтримувати освіту, зберігати українську культуру та надавати дітям знання в умовах війни. Їхній приклад надихає усіх нас, зміцнює віру в незламність нашої нації, в нашу освіту, яку, до речі, не потрібно постійно реформувати. Так, ми розбудовуємо свою унікальну систему освіти, але нам . важливо обирати саме той досвід і ті приклади, які відповідають реаліям нашої держави. Директори швейцарських шкіл, в яких навчаються діти з України, відмічають належну підготовку українських учнів та їхню працелюбність.
Ми побували в двох школах Швейцарії, одна з них- середня школа в Бадені, неподалік Цюриха. Школа нова, збудована всього 4 року тому, вартість її будівництва -120 млн. євро. В школі навчається 1050 дітей, і працює 130 вчителів. Заробітня платня вчителя 8-14 тис.євро, але директор сумно констатує, що дуже важко знайти вчителів, тому що вони йдуть працювати в більш високооплачувані сфери. Отже, в нас зі Швейцарією однакові проблеми, але є вагомі відмінності.
Навчання у середній школі максимально практичне. Всі предмети до 9 класу – для здобуття практичних навичок, які так необхідні у повсякденному житті. До прикладу: діти мають 4 уроки кулінарії раз на 2 тижні, на яких вони вчаться готувити здорову їжу, по 2 години на тиждень працюють в майстернях, виготовляючи вироби з металу, дерева або текстилю, мають 3 години спорту і творчості. Уже із 6 класу учні часто ходять на екскурсії на різноманітні швейцарські підприємства, спостерігають, як працює виробництво, мають нагоду спробувати себе і зрозуміти, що їм цікаво або навпаки. Після закінчення середньої школи, тобто 9 класу, учні можуть обрати: навчання, що поєднує лекції та практику. Фактично, 9-класники, оцінюючи свої можливості та бажання, йдуть до отримання реальної технічної професії, а ті, хто націлено обирають здобувати вищу освіту, продовжують навчатись в спеціальній середній школі або гімназії, яка готує їх до вступу в університет.
Вчителі – мультипридметні. У середній школі один вчитель може викладати до 5 предметів, скажімо математику, історію, географію, хімію, тощо. Як розподіляти розклад вчитель вирішує сам. Вчитель має повну свободу в методах і формах викладання. Директор школи каже «ми ніколи не контролюємо вчителя, він точно знає як найкраще навчити кожного учня».
Єдина заборона для вчителя- говорити 45 хв перед учнями! Вчитель має говорити не більше 10 хв. Решта – учні мають активно працювати. Ключове завдання вчителів – навчити дітей самостійно здобувати знання. Директор каже «я маю зайти в клас і бачити, як чудово вони працюють самостійно». Жодних камер в школі. Повна довіра до вчителя. В суспільстві велика повага до вчителів. До речі, вчителі під час канікул в школу не ходять (цей період звичайно оплачується), якщо немає нагальних справ.Вони мають можливість відновитись, подбати про своє ментальне здоровя, але не під часчисленних та різноманітних семінарів і майстер класів, а в колі своєї родини або друзів.
У класах рідко зустрінеш парти в класичному розташуванні. Класні кімнати поділені на зони, є індивідуальні місця, є зони для міні груп. Вчителя часто не помітно в класі. Від кожного вчителя діти мають чіткий письмовий план на тиждень, що вони мають зробити. Це дуже допомагає в організації самостійного навчання.
Книг та зошитів майже немає, у кожної дитини – індивідуальний планшет. Найвища оцінка – 6 балів. Поточних оцінок небагато. Вчитель оцінює лише вагомі роботи учнів, тому, щоб отримати оцінку, треба добре попрацювати. Для батьків важливим є не оцінка, а компетентнасті, які учні набувають в школі, тому опис компетентностей займає чільне місце, а саме як учень працює в команді, як спілкується, як вирішує конфлікти.
Важливо підкреслити, що директор не відповідає за харчування, прибирання та ремонт закладу. Харчування в дітей – кейтерінг. Школа не опікується харчуванням, його організовує окрема компанія. Зона роздачі виглядає доволі різноманітною, але 90% дітей їли на обід картоплю фрі і нагетси. Діти є діти. Тож якщо в виборі є шкідлива їжа, вони її звісно обирають. Але школа за це не турбується. Після уроків приїзжає клінінгова компанія і прибирає школу та шкільне подвір’я. У кінці навчального року директор здає план ремонту школи та ключі відповідальному за освіту у державному секторі та йде у відпустку, а напередодні нового навчального року йому повертають ключі від школи та звітують про ремонт.
У школі є паркінг для велосипедів як вчителів так і учнів. Цей зручний та еколочно чистий засіб транспорту дуже популярний у Швейцарії.
У Веттінгені, неподалік Бадена, ми відвідали старшу школу-гімназію, яка є багатопрофільною. Гімназія розташована на території колишнього монастиря, має багато локацій, які межують з бізнесом і муніципалітетом. Це не заважає нікому, броварня поряд ажніяк не впливає на освітній процес. Що це? Культура відносин чи взаємоповага, а, можливо, швейцарський менталітет? У дизайні приміщень вдало поєднали старовину і сучасність, як і в освіті. Сподобалась бібліотека для вчителів, де є все необхідне для роботи: папір, копіювальна техніка, брошюратори, різаки, навчальні матеріали, посібники, книжки, мультимедіа, все відцифроване. За це відповідає завідувач інформаційного центру. Ну і, звичайно, природничий профіль, який підкріплюється власним садом, тепличками, прудиком, молекулярною лабораторією. Цікавий художній профіль. Вивчають різні напрямки: від графіки, ліплення до компʼютерного дизайну. Звичайно, кожен куточок має відповідне оснащення та обладнання
Команда шкіл була дуже гостинна до нас! Передають теплі вітання і підтримку всім українцям!
У Женеві, місті незабутніх вражень і відкриттів, нас зустріла пані Наталія, вчителька Української недільної школи в Женеві. Спершу ми відвідали два провідні навчальні заклади: Коледж Кельвіна– один із найстаріших у Женеві, заснований ще в XVI столітті, де навчався сам Жан-Жак Руссо. А також коледж Вольтера, що носить ім’я великого філософа і письменника, який провів тут частину свого життя. Не могли пройти мимо й Будинока Вольтера, який став символом інтелектуальної спадщини Європи.
Пані Світлана, українка родом з Одеси провела для нас екскурсію у музеї швейцарського побуту, де ми дізналися про життя і традиції цієї унікальної країни. Тут зберігається автентичний дух швейцарських традицій та культури.
На запрошення директорки пані Лесі Старунчак відвідали українську школу та мали змогу відвідати уроки, поспілкуватись з учнями і вчителями, передати літературу, сувеніри, українські солодощі. Женева залишила незабутні враження в наших серцях, а ще гордість за наших українських дітей, які сказали: «Ми обов’язково повернемося в Україну».
Під час подорожі до Базеля, учасники освітнього туру мали чудову нагоду відвідати Українську школа в Базелі “Барвінок”, яка є важливим культурно-освітнім осередком для української діаспори в Швейцарії. Школа «Барвінок» була створена з метою збереження національної ідентичності, рідної мови та культури серед молодих українців, які проживають за кордоном. Учні школи активно долучаються до різноманітних культурних заходів, вивчають українські традиції та беруть участь у патріотичних акціях.
Дізналися про історію її створення, поспілкувалися з педагогами та дітьми, а також передали літературу та патріотичні подарунки , які символізують єдність нашого народу. Зустрілися з педагогами української школи «Знайко» в Ульмі та її директором Нестором Аксюком.
Отже, що ми дізнались про українські недільні школи Швейцарії і Німеччини? З початком повномасштабного вторгнення їх кількість за кордон стрімко зросла. З одного боку це тішить, з іншого – уявляєш скільки людей покинуло нашу країну, особливо, наше майбутнє – дітей. Історія становлення, навчальний план, забезпечення, умови існування у всіх майже однакові. Організували їх небайдужі українці, які усвідомлюють навіщо це треба. Наша держава, МОН, на жаль, не дуже поспішають допомагати. Тільки нещодавно державні структури інших країн, а точніше, міст або кантонів, домовились з приватними і державними школами про виділення приміщень для недільного навчання наших дітей. Вони розуміють важливість вивчення рідної мови і історії, підтримання традицій свого народу. Вивчають наші діти мову і літературу, історію України, географію, в якості додаткового компоненту ввели культуру і народознавство. У Швейцарії ці предмети вносять в загальний атестат про освіту і це дуже вітається. Деякі регіону оплачують частку заробітної плати нашим учителям. Але більшість лягає на плечі батьків і спонсорів, яких шукають директори і засновники цих шкіл. І це прикро. Ми теж намагаємось якось підтримати наші діаспори і завжди під час цих подорожей веземо українські книжки і підручники, яких так не вистачає нашим дітям.
Базель вразив нас своєю архітектурою та культурним багатством, місто на річці Рейн, де зустрічаються кордони трьох країн – Швейцарії, Німеччини та Франції, що надає йому особливий міжнародний шарм. Наші гіди, Марина, Олексій, Лариса – справжні знавці історії Базеля, провели нас через старе місто, де ми побачили ратушу з її яскравими фресками, величний Базельський собор, і пройшлися вздовж річки Рейн. Завдяки гідам ми дізналися багато цікавих фактів про роль Базеля як культурного центру Європи та його важливе значення для мистецтва і науки.
У Берні – столиці Швейцарії, місті, яке поєднало історію та сучасність, ми мали зустріч з пані Олею, директоркою української недільної школи та нашим гідом – пані Наталею, яка провела екскурсію містом, що є частиною спадщини ЮНЕСКО! Берн отримав свою назву на честь першого ведмедя, якого вполював засновник міста. Тому символом міста є ведмеді, їх тут 83, і вони зустрічаються на кожному кроці Вузькі камʼяні вулички, будинки зкольоровими фасадами, величними годинниками, середньовічною архітектурою, чудовими панорамами та атмосферою спокою. Ця подорож залишила у наших серцях теплі спогади та ще більше зміцнила відчуття єдності з українською громадою за кордоном.
Отже, освітянська подорож закінчилась, але робота над вдосконаленням системи освіти нашої країни триває, перед нами багато викликів та змін, але впевнені освіта України, як і наші освітяни – одні з найкращих.
Директор ліцею Олена Вальчук
